fivetimesdead

Пройшла хвиля самих різних постів на честь першого ювілею початку Євромайдану 2013 року — в цей день 10 років тому почався перший, ще доволі невеликий та мирний протест на Майдані незалежності у зв'язку з «відмовою/перенесенням» підписання етапу угоди про Євроасоціацію України.

З того часу пройшло немало всього, так що мало б сенс і проаналізувати події тих часів. Але це тема для набагато більшого посту, на який в мене зараз немає часу — та й взагалі за сьогодні детальної аналітики написали вже більш ніж достатньо самі різні автори. Натомість напишу трохи про себе в цей період.

Так вже вийшло, що у 2013 я був за кордоном на магістратурі по програмі обміну студентів. Перший рік магістратури я навчався в КНУ імені Тараса Шевченка, другий — в Університеті Поля Сабатьє в Тулузі. Через це, всі події власне Майдану у 2013-2014 я пропустив, повернувся я вже влітку 2014 року в самий розпал подій на Донбасі. Тим не менш, доволі багато з моїх друзів брали безпосередню участь в тих подіях — так що інформації з перших рук тоді в мене було більш ніж достатньо.

Моя особиста позиція була тоді — я не можу сказати що я підтримував той Євромайдан. В мене було занадто багато скептицизму після результатів попередньої Помаранчевої революції, а також вже на той момент я чудово розумів ризики для України. Хоча варто зазначити, що я чесно не очікував що РФ наважиться на прямий конфлікт у вигляді в першу чергу «Кримнашу». Тим не менш, я добре розумів причини підтримки Євромайдану з боку населення. Та й просто між іншим переживав за друзів, які брали участь у всьому цьому.

Ну і через десять років — маю сказати що моя позиція не сильно змінилась. Я досі вважаю що в України був шанс далі розвиватись і без Майдану. Однак, обставини склались як склались і маємо те що маємо. Як то кажуть — Die Geschichte kennt kein Wenn. Тепер залишається йти цей шлях далі.

Ну і — все буде Україна :)

P.S. перед коментарями — читати верхній пост, за порушення — бан.